Втрата дому, як невизначена втрата.

 

Коли людина змушена покинути свій дім, своє звичне життя, оточення, соціальні і культурні зв’язки, вона втрачає свою ідентичність. І не важливо для психіки, як саме це відбувається, усвідомлена запланована і бажана еміграція чи змушене біженство, процеси відбуваються одні й ті ж самі. Втрата дому в психології класифікується як невизначена втрата. Невизначена, бо така, яка не супроводжується ритуалами підтримки і скорботи, не має резолюції, як, наприклад, «свідоцтво про смерть». Така втрата може бути буквальною фізичною, коли є втрата оселі, сусідів, громади. Може бути психологічною – це про втрату відчуття безпеки в рідному домі і втрату належності до громади. Йдеться про вимушений переїзд при тому, що дім як такий не зруйновано. Також включає в себе й фінансову – втрата майна, цінних речей, тощо.

Людина не завжди усвідомлює, коли покидає свій дім, що переживає втрату, тим більш, коли близькі і рідні живі і неушкоджені. Більше того, в разі, коли дім вцілілий, людина може відчувати якісь певні прояви горювання, знаходячись далеко від дому. Але почуття провини і сорому переважають, так як їй здається, що в таких обставинах вона не має права на співчуття і розуміння. Відповідно, людина не претендує, не сподівається і навіть не очікує отримати якусь підтримку. Такі люди зазвичай ніяковіють і відмовляють собі в допомозі, аргументуючи, що «в мене все ще не так погано, он в людей буває ж і гірше». Таким чином, забороняючи собі переживати цю невизначену втрату, не допускаючи для себе процеси горювання, витісняючи пов’язані з цим почуття, людина починає відчувати апатію, з’являються депресивні симптоми, все важче кожного ранку прокидатись і вставати з ліжка, все важче підтримувати свою ефективність і знаходити енергію.

Не важливо, куди саме переїхала людина, в безпечну європейську країну чи десь по Україні, втрата дому всюди відчувається майже однаково. Якщо існувала прив’язаність, втрата дому крім втрати безпеки, означає ще втрату родинного тепла і спогадів. Це втрата безпечного місця, власної ролі та статусу в тому домі і спільноті, втрата зв’язків з тими з ким проживали разом. Якщо втрата була примусовою, вимушеною, почуття втрати і горя особливо болісні і травматичні.
Полін Босс, доктор філософії, почесний професор Університету Міннесоти пропонує 6 вказівок для досягнення резильєнтності та надії. Звичайно, в ідеалі бажано цю роботу виконати з фахівцем. Саме фахівець може помітити і вказати на важливі моменти, допомогти віднайти ресурси, визначити бар’єри спротиву та обійти їх.

Але якщо з якихось причин допомога психолога для вас зараз не можлива, але з’явились апатія, тривожні чи депресивні ознаки, при цьому ви втратили домівку, тобто знаходитесь далеко від дому і не маєте змоги скоро повернутись, спробуйте пройтись по цьому алгоритму та пошукати відповіді на питання:

  •  Пошук сенсу. Тобто намагайтеся поступово знайти сенс у невизначеності та в тому, що ви втратили. «Як я можу зрозуміти цю ситуацію?»
  • Корегування потреби в плануванні. Спробуйте визначити, що ви можете робити, що ви можете контролювати в даній ситуації? На що впливати? А з чим прийдеться змиритись і бути стійким і витривалим
  • Реконструкція ідентичності. Подумайте, ким ви є зараз? Хто є вашою родиною? Де ваш дім зараз? Хто поруч, а хто ні? Хто які ролі відіграє?
  • Нормалізація амбівалентності. Ваші емоції можуть бути самого різного спектру, так звані «емоційні гойдалки». Намагайтесь визнати і нормалізувати змішані емоції: гнів, тривогу, смуток без почуття провини і сорому.
  • Перегляд приналежності. Знайдіть нові людські зв’язки, а також збережіть зв’язки з близькими, які знаходяться далеко. Сумуйте за тим, що втратили, святкуйте те, що є.
  • Відродження надії. Відкрийте для себе або уявіть нові надії і мрії та майбутні безпечні часи. Вчіться приймати парадокс відсутності і присутності близьких і дому, сміятися над абсурдом, знаходити нові варіанти.

Автор Оксана Жабрі, психолог

Записатися на прийом до психолога Оксани Жабрі